Подаруй дітям крила

Подаруй дітям крила

31 жовтня 2009 року в Гайдельберзі під дахом Німецько-Українського Товариства Рейн-Некар, відкрила свої ворота українська суботня школа "Наша Школа".

Мета - популяризувати та підтримати розвиток української мови у дітей українського походження під гаслом «Даруй дітям крила». Додатковими напрямками викладання є географія, історія, культура та народознавство.

Unterrichtstermine Januar-Juli 2020

Ukrainisches Schulbuch

Januar - Juli

Der erste Schulsamstag im neuen Jahr 2020  ist der 11. Januar. 
Das Schuljahr endet am 4. Juli 2020.  

Друк

Листопад 2009

В центрі мальовничого міста Гайдельберга відкрилася „Наша Школа”, українська суботня школа для дітей від 3 до 15 років, поки що єдина в регіоні. Mайже 20 років діє „Німецько-українське товариство Райн – Некар” – лабораторія ідей, в якій невелика кількісті ентузіастів, згуртованих довкола засновників товариства Марії Мельник і др-ра Ернста Людемана, впроваджує свої ідеї в життя.
Ініціаторка заснування школи Марія Мельник розпочала активну підготовку в липні ц.р. Велика подяка нашим приятилям суботньої школи у м. Франкфурті за підтримку і шкільні матеріали.

31 жовтня прийшли на перший дзвінок 18 дітей і 42 дорослих, серед них шестеро вчителів. На першому уроці вчителька спитала дітей, чому вони вивчають українську мову – Максим: Бо українська мова є класна! Вчителька: А може мама підняла з ліжка, хоч не хотілося вставати, тепер канікули. Кевін: Це правда, але я хочу знати мову, щоб могти розмовляти з бабусею і дідусем, як їду на Україну.

В „Нашій школі ” вчаться діти другого покоління, за вийнятком Катрусі – вона вже четверте покоління. Роман та Юля були дошкільнятами, як приїхали до Німеччини, Максим немовлям, півтора десятка інших дітей народилися тут. В переважній більшості сімей рідною є українська мова тільки для мами, а відтак мова спілкування батьків німецька. Як тільки діти потрапляють до садочку, щонайпізніше у школі, вони перестають розмовляти українською мовою.
Марія Мельник, керівник школи: „Нині в Німеччині інтенсивно дискутується питання інтеграції. Інтеграція в німецьке суспільство не є проблемою для українських дітей, навпаки слід вважати, щоб діти не забули свого коріння і мови. З цією метою створено „Нашу школу”. Тридцять років тому я возила сина до найближчої української школи – до Штуттгарту на уроки української мови та музики (уроки бандури). Тоді Україна була і не була. Тепер син успішно поєднує роботу з участю в українському суспільному житті в Німеччині.”

До „Нашої школи” приходять діти раз у два тижні. Вони поділені на три вікові групи і займаються у трьох різних приміщеннях, добре оснащених для занять. Надія Капроцька, вихователь у групі найменших – від трьох до п’яти років: „Я відчула себе щасливою, як почула перші відповіді малят на мої питання і їх знання мови, хоч це сталося не одразу. Важливо, щоб в українському мовному просторі вони почували себе добре, стабільно, щоб були веселі, як йтимуть до школи.”
Учні середньої (6 - 9 років) і старшої (10 - 14 років) груп зустрічаються з своїми вчителями на уроках з мови і краєзнавства. Початковий тест показав, що рівень знання мови дуже різний, переважно це знання усної мови.

Якого змісту мають бути завдання, що понесуть діти з уроку? Такі і подібні питання стоять особливо гостро на уроках краєзнавста. Старшу групу веде Андрій Капроцький – він з третього покоління українців, а тому і порушена ним тема – еміграція: „Як ми сюди потрапили, як доля понесла через війну моїх родичів, як тоді виглядав світ, як я народився, чому говорю по-українськи, як познайомився з дружиною і вкінці питаня до моїх учнів – яка доля принесла їх до Німеччини”.
Завдання школи розібратися, які теми цікавлять дітей, допомогти їм пізнати великий світ: через родинне минуле, зануривши в полон казок і легенд, в історію, а головне – збудити інтерес до України, а відтак відчуття своєї ідентичності.
Організатори подбали, щоб перший день в „Нашій школі” запам’ятався і влаштували свято першого дзвоника як в Україні: після слів привітання керівника «Нашої школи», Марії Мельник і голови німецько-українського товариства др-ра Ернста Людемана кожна дитина отримала ключ до знань – спеціально виготовлений на замовлення школи - солодкий символ.
Духовним акцентом свята була спільна молитва разом з отцем-деканом Ігорем Сапуном. Після уроків діти випустили на подвір’ї школи повітряні кульки з написом, де вказана адреса „Нашої школи”.

I вже за кілька днів на адресу школи прийшов лист з повідомленням, що кулька-вістунка приземлилася за 40 кілометрів від Ульму і за 250 кілометрів від Гайдельберга на господарстві родини Спорир, місто Лауінґен над Дунаєм. Діти були щасливі, що завдяки їх кулькам про школу довідались незнайомі німецькі друзі і розділили з нами це свято.

Наталка Самотос-Байерле
Німецько-Українське Товариство Райн-Некар

Koнтакт: schkola(ät)dug-rhein-neckar.de

Ми використовуємо файли cookie на нашому веб-сайті. Деякі можуть бути істотними для роботи сайту.
Ми не використовуємо файли cookie для відстеження.